У моєму дитинстві було соромно довго спати під час літніх канікул. Особливим шиком вважалось завалитися бодрячком о восьмій ранку додому до подруги і невинним голосом спитати її бабусю: “А Оля вийде?” Оля тим часом ще солодко спала, пускаючи слину на подушку, але намовлена звечора бабуся поважно відповідала, що Оля в ванній або снідає. Наступного ранку я прокидалась майже в обід і дізнавалась уже від своєї бабусі, що буквально з першими променями сонця заходила Оля. За легендою, у цей час я була на базарі. Такі ігри тривали доти, доки ми не усвідомили, що у світі дорослих сон до обіду не є чимось гріховним. Тим паче, якщо перед тим до другої ночі читаєш книги. 

Протягом життя таких стереотипних приводів для сорому траплялося ще багато. Наприклад, у шкільні роки по телевізору конче потрібно було слідкувати за усіма серіями “Альфа”, але неприпустимо — дивитися “Жінку з ароматом кави”. Хоча навіть хлопці були обізнані у тяжкій долі цієї ароматної жінки. Виправдовувались: мама дивиться, звук на всю хату, хоч не хоч — будеш знати. 

Останніми роками перегляд ТБ часто вважають справою зомбованого бидла. А інтелектуальне небидло, яке тусується переважно на ФУПі та Фейсбуці, демонстративно бойкотує телебачення. Парадокс, але самі противники телевізора часто обговорюють учасників Х-фактора і репортажі ТСН. Статуси такого типу стандартно починаються так: “Ой, любі друзі, я тут випадково ввімкнула телевізор/була в гостях в бабці, яка дивилась цей жахливий Інтер/бармен-скотина не хотів вимикати телебачення...” Далі — фі-фі-фі, докладна розповідь про побачене та отриманий шок, - і купа коментів у стилі “викинь зомбоящик, він руйнує мозок”, або “я от дивлюся лише Діскавері”, або “а я вже 2 роки без телевізора, і відчуваю просвітлення”. Більше схоже на клуб анонімних телеманів. У відповідній групі ТБ-ненависників на Вконтактіку (!) існує тема “Реклама, яку ви ненавидите”. То де ж ви бачите ту рекламу, якщо не зомбуєтеся телебаченням? Чи це лише у мене, натренованої тими дитячими вилікуваними комплексами, такі розмови викликають мимовільний фейспалм? 

Про відмову від телевізора говорять навіть особи, яких по цьому гидкому ТБ показують. Наприклад, один дуже активний політик у своєму блозі емоційно повідомляв, що не дивиться телевізор, бо усі канали належать підлим олігархам, котрі вставляють у програми 25-й кадр. А російський співак — зірка українського телешоу — зізнавався у якомусь інтерв'ю, що одночасно кинув і курити, і дивитися ТБ. А ще, на мінуточку, сам голова Національної ради з телебачення і радіомовлення говорив, що рідко дивиться телевізор. 

Якщо насправді керуватися аргументами представників антиТБшного культу, варто обірвати всі дроти, закрити квартиру, викинути ключ і жити на дереві у лісі. Або, як варіант для екстравертів, - організувати поселення мормонів. Бо замінювати телебачення Інтернетом — це, як кажуть, шило на мило. Інтернет відрізняється хіба тим, що в ньому можна сидіти набагато довше, ніж біля “ящика”. І не напружуватися виходом з дому для спілкування з друзями, а переписуватися гуртом у коментарях, та ще й у компанії нардепів, письменників, журналістів... В тому числі і тележурналістів. 

Не важливо, біля якого екрану вбивається час - ноутбука чи телевізора. Зомбоящиком є і один, і другий. Звичайно, можна довго говорити про ілюзорну свободу вибору, яка начебто є в Інтернеті. Але вона аналогічна свободі, яку людина отримує, коли клацає пультом і обирає телеканал. До того ж, і в Інтернеті від телебачення сховатися неможливо, тому викинути телевізор — не вихід. 

Ви не дивитесь телевізійні випуски новин, бо вони необ'єктивні і руйнують ваш мозок, але при цьому читаєте ці ж новини в Інтернеті — на сайтах, таких самих продажних, як і телеканали. Ви не спостерігаєте за тупими ТБ-шоу і серіалами, але качаєте "Інтернів" з торентів і на ничку насолоджуєтеся ютубівським відео випусків "Великої різниці" чи Шустера. Заборонений плід солодший? 

Юлія Шешуряк на Фейсбуку